Елемент часопису:
Автор: Максим Михайлевський.
Територія Воломиро-Суздальського князівства на початку VIII століття була заселена фіно-угорськими племенами мерею та вессю. Мадярський місіонер Юліан називав цю територію Ландемеря. Після руської колонізації з’явилася відоміша сьогодні назва Залісся. «Повість минулих літ» повідомляє, що в ІХ–ХІІІ століттях цю територію почали освоювати варяги, а згодом і слов’яни, переважно кривичі, ільменські словени та в’ятичі. Тоді ж почалася асиміляція місцевих фіно-угорських племен.
У 1108 р. суздальською землею почав керувати син Володимира Мономаха Юрій Довгорукий, який відомий в українській історії тим, що тричі брав столицю і двічі ставав князем київським: у 1149 і 1155 рр. За однією з версій, саме через палке бажанння оволодіти Києвом він і отримав прізвисько «Довгорукий». Не всім подобалися амбіції цього князя. Під час його другого княжіння в Києві проти нього виступила коаліція чернігівського, галицького й волинського князів, однак вони не встигли скинути суздальця: у 1157 р. київські бояри отруїли Юрія Довгорукого, а міщани розгромили його маєток. Киянам не сподобався князь із Залісся.
Правлячи Києвом, Юрій Довгорукий посадив свого сина Андрія у Вишгороді, щоб і той мав можливість претендувати на Київ. Однак той утік до Володимира-на-Клязьмі, принагідно викравши Вишгородську ікону Богородиці. Після смерті батька Андрій Боголюбський витіснив своїх молодших братів з Ростова й Суздаля та став єдиним князем Володимиро-Суздальського князівства, перенісши столицю до Володимира-на-Клязьмі. Князь навіть здійснив спробу заснувати незалежну від Києва митрополію, щоправда без особливого успіху: ні київський митрополит, ні константинопольський патріарх, ні навіть місцеві єпископи не підтримали його.
Андрій був активним учасником міжусобиць: особливо сильним було його суперництво з київським князем Мстиславом Ізяславичем — сином давнього ворога його батька.
Саме тому коли через конфлікт у Новгороді вони опинилися в різних таборах, розпочалася масштабна війна. У 1168 р. в похід на Київ виступили полки 12 князів. Уперше за багатовікову історію столиця зазнала такого сильного руйнування. Історики по-різному оцінюють цю подію. Росіянин М. Карамзін уважав цю дату поворотною точкою, коли Київ остаточно втратив право називатися столицею. Сучасні ж історики не погоджуються і вважають, що Київ аж ніяк не занепав і в цілому це було звичайне явище для того часу. Російський археолог Б. Рибаков узагалі вважає, що літопис перебільшує масштаби руйнувань.
Хай там як, але варто відзначити унікальність Володимиро-Суздальського князівства. По-перше, на відміну від давніх міст Русі, як-от Києва, Новгорода чи Галича, у молодих містах Залісся не встигли сформуватися потужний стан бояр і вічові порядки, саме тому князь Андрій Боголюбський вирізнявся з-поміж інших особливою авторитарністю. Щоб усунути бояр від влади, він виганяв їх з насиджених місць чи взагалі страчував. По-друге, географічне положення дозволяло князю розширювати територію за рахунок нових земель. Перебуваючи далеко від суспільно-політичних криз, за часів правління Юрія Долгорукого і його сина Андрія ця земля досить швидко виросла в одне з найбільших князівств Руси. Тоді було збудовано чимало нових населених пунктів, зокрема москва.
Навіть після руйнування Києва заліський князь Андрій претендував на місто, саджаючи там своїх ставлеників.
Однак, зазнавши поразки у Вишгородські битві, він стикнувся з проблемами всередині своїх володінь. Постійні військові походи викликали невдоволення різних верств населення, а тиранія щодо бояр уже давно зробила становище авторитарного князя хитким. Відразу після поразки ослабленого заліського князя вбили свої ж бояри.
Надалі князівство переживало періоди розквіту, стагнації та боротьби за владу. З-посеред володимирських князів вирізняється Всеволод Велике Гніздо (княжив у 1176–1212 рр.), чиє правління вважається періодом найбільшого розквіту князівства. Вплив князя поширювався далеко за межі князівства, зокрема на Новгород і Смоленськ. Щоправда, тимчасово: у 1212 р. новгородсько-смоленська коаліція під керівництвом Мстислава Удатного (новгородського й майбутнього галицького князя) розгромила суздальців у битві на Липиці, посунувши амбітного заліського князя. Продовжив політику батька син Юрій (кн. 1212–1216, 1218–1238 рр.).
У 1238 р. князівство захопили монголи й зробили його своїм васалом, заліські землі були розорені, а міста спалені. Завдяки покорі володимирські князі втримались у своєму наділі, ба більше, монголи визнали їхнє старшинство над усіма князівствами Північно-Східної Руси. Почався довгий період вислужування й конкуренції. Відзначимо постать Олександра Невського (кн. у 1252–1263 рр.), якого російська історіографія виводить на передній план завдяки успішній боротьбі зі шведами й лівонцями. Попри те що він душив антиординські повстання в Заліссі, рпц вважає його святим. Для російського православ’я почалися золоті часи: Чингізиди сприяли розвитку місцевої православної церкви, і в 1299 р. митрополит Максим переніс свою резиденцію з Києва до Володимира-на-Клязьмі.
Політичні протистояння й міжусобиці періодично охоплювали Залісся. Завдяки лояльності до Золотої Орди й серії політичних вбивств московські князі взяли гору над бунтівними володимирськими, і зрештою саме князі москви стали носити титул володимирських. Іван І Калита (кн. у 1325–1340) остаточно закріпив авторитет москви: відбудував її, а митрополит переніс туди свою резиденцію. Завдяки цим процесам князівство здобуло титул великого, і за вже кілька століть українським землям довелося стикнутись із самопроголошеними збирачами руських земель.
Висновок
Колись глуха, віддалена від європейської цивілізації земля завдяки колонізації, війнам і політичним інтригам зуміла перетворитися на потужного гравця на політичній карті Європи. Тоді московські князі навряд чи уявляли, що в далекому XVIII столітті імперія Романових почне іменувати їх збирачами земель руських, а колишню колонію називатиме головним нащадком Русі. Тодішнє князівство було звичайним учасником політичної боротьби руських князів з рівними за потужністю конкурентами, а після зруйнування Києва в 1240 р. політичний центр Русі не перемістився до Залісся.
Московське князівство зуміло взяти гору над цілим Заліссям, і згодом московити, вивільнившись від Орди, розпочали новий етап експансії, про який дізналася й Україна.
