Перегляд профілю Денис Савватєєв
Деякі Z-канали кинулися відмазуватись від відео з жорстокою карою українського військового. Пишуть, що публікація ролика – це спроба розлюднити російських солдатів. Чи не страта полоненого розлюднює, а публікація відео страти.
Нам не потрібно нікого розлюднювати і показувати всьому світу, що росіянини - нелюди і недотварини, якщо вони самі з цим чудово справляються. Відео записали та виклали вони своїми руками. Та й досить просто почитати їхні ж коментарі в Z-каналах, щоби переконатися в тому, що нічого людського там не залишилося.
Так що все правильно. Російські військові – це недотварини і нелюди. Слово "орки" я б не вживав - воно надто м'яке і не відбиває реальності. Скоріше правильно говорити - покидьки роду людського.
Коли виходить чергове відео жорстоких страт українців, я завжди думаю про те, що по суті росіяни так само поводилися практично всіх завойованих ними народів, які тепер входять до складу рф і воюють за росію.
Досить докладно задокументовані звірства російських завойовників на Кавказі. Там російські генерали єрмолов та засс (на фото) творили справжній геноцид щодо цілих народів. Зокрема григорій засс практикував саме відрізання голів черкесам. У мережі можна знайти багато історичних свідчень. А сьогодні у росії йому ставлять пам'ятники.
Ось кавказці дивляться відео страти українця, багато хто навіть схвалює це. Адже всього півтора століття тому їх прадідам на Кавказі росіяни так само голови відрізали. Не українці, а росіяни спалювали цілі аули з жінками та дітьми. Не українці, а росіяни вже 2000-х масово винищували чеченців.
Як після цього кавказці можуть допомагати росіянам катувати та вбивати українців – для мене просто незбагненно.
Автор: Максим Михайлевський.
Територія Воломиро-Суздальського князівства на початку VIII століття була заселена фіно-угорськими племенами мерею та вессю. Мадярський місіонер Юліан називав цю територію Ландемеря. Після руської колонізації з’явилася відоміша сьогодні назва Залісся. «Повість минулих літ» повідомляє, що в ІХ–ХІІІ століттях цю територію почали освоювати варяги, а згодом і слов’яни, переважно кривичі, ільменські словени та в’ятичі. Тоді ж почалася асиміляція місцевих фіно-угорських племен.
У 1108 р. суздальською землею почав керувати син Володимира Мономаха Юрій Довгорукий, який відомий в українській історії тим, що тричі брав столицю і двічі ставав князем київським: у 1149 і 1155 рр. За однією з версій, саме через палке бажанння оволодіти Києвом він і отримав прізвисько «Довгорукий». Не всім подобалися амбіції цього князя. Під час його другого княжіння в Києві проти нього виступила коаліція чернігівського, галицького й волинського князів, однак вони не встигли скинути суздальця: у 1157 р. київські бояри отруїли Юрія Довгорукого, а міщани розгромили його маєток. Киянам не сподобався князь із Залісся.
Правлячи Києвом, Юрій Довгорукий посадив свого сина Андрія у Вишгороді, щоб і той мав можливість претендувати на Київ. Однак той утік до Володимира-на-Клязьмі, принагідно викравши Вишгородську ікону Богородиці. Після смерті батька Андрій Боголюбський витіснив своїх молодших братів з Ростова й Суздаля та став єдиним князем Володимиро-Суздальського князівства, перенісши столицю до Володимира-на-Клязьмі. Князь навіть здійснив спробу заснувати незалежну від Києва митрополію, щоправда без особливого успіху: ні київський митрополит, ні константинопольський патріарх, ні навіть місцеві єпископи не підтримали його.
Андрій був активним учасником міжусобиць: особливо сильним було його суперництво з київським князем Мстиславом Ізяславичем — сином давнього ворога його батька.
Саме тому коли через конфлікт у Новгороді вони опинилися в різних таборах, розпочалася масштабна війна. У 1168 р. в похід на Київ виступили полки 12 князів. Уперше за багатовікову історію столиця зазнала такого сильного руйнування. Історики по-різному оцінюють цю подію. Росіянин М. Карамзін уважав цю дату поворотною точкою, коли Київ остаточно втратив право називатися столицею. Сучасні ж історики не погоджуються і вважають, що Київ аж ніяк не занепав і в цілому це було звичайне явище для того часу. Російський археолог Б. Рибаков узагалі вважає, що літопис перебільшує масштаби руйнувань.
Хай там як, але варто відзначити унікальність Володимиро-Суздальського князівства. По-перше, на відміну від давніх міст Русі, як-от Києва, Новгорода чи Галича, у молодих містах Залісся не встигли сформуватися потужний стан бояр і вічові порядки, саме тому князь Андрій Боголюбський вирізнявся з-поміж інших особливою авторитарністю. Щоб усунути бояр від влади, він виганяв їх з насиджених місць чи взагалі страчував. По-друге, географічне положення дозволяло князю розширювати територію за рахунок нових земель. Перебуваючи далеко від суспільно-політичних криз, за часів правління Юрія Долгорукого і його сина Андрія ця земля досить швидко виросла в одне з найбільших князівств Руси. Тоді було збудовано чимало нових населених пунктів, зокрема москва.
Навіть після руйнування Києва заліський князь Андрій претендував на місто, саджаючи там своїх ставлеників.
Однак, зазнавши поразки у Вишгородські битві, він стикнувся з проблемами всередині своїх володінь. Постійні військові походи викликали невдоволення різних верств населення, а тиранія щодо бояр уже давно зробила становище авторитарного князя хитким. Відразу після поразки ослабленого заліського князя вбили свої ж бояри.
Надалі князівство переживало періоди розквіту, стагнації та боротьби за владу. З-посеред володимирських князів вирізняється Всеволод Велике Гніздо (княжив у 1176–1212 рр.), чиє правління вважається періодом найбільшого розквіту князівства. Вплив князя поширювався далеко за межі князівства, зокрема на Новгород і Смоленськ. Щоправда, тимчасово: у 1212 р. новгородсько-смоленська коаліція під керівництвом Мстислава Удатного (новгородського й майбутнього галицького князя) розгромила суздальців у битві на Липиці, посунувши амбітного заліського князя. Продовжив політику батька син Юрій (кн. 1212–1216, 1218–1238 рр.).
У 1238 р. князівство захопили монголи й зробили його своїм васалом, заліські землі були розорені, а міста спалені. Завдяки покорі володимирські князі втримались у своєму наділі, ба більше, монголи визнали їхнє старшинство над усіма князівствами Північно-Східної Руси. Почався довгий період вислужування й конкуренції. Відзначимо постать Олександра Невського (кн. у 1252–1263 рр.), якого російська історіографія виводить на передній план завдяки успішній боротьбі зі шведами й лівонцями. Попри те що він душив антиординські повстання в Заліссі, рпц вважає його святим. Для російського православ’я почалися золоті часи: Чингізиди сприяли розвитку місцевої православної церкви, і в 1299 р. митрополит Максим переніс свою резиденцію з Києва до Володимира-на-Клязьмі.
Політичні протистояння й міжусобиці періодично охоплювали Залісся. Завдяки лояльності до Золотої Орди й серії політичних вбивств московські князі взяли гору над бунтівними володимирськими, і зрештою саме князі москви стали носити титул володимирських. Іван І Калита (кн. у 1325–1340) остаточно закріпив авторитет москви: відбудував її, а митрополит переніс туди свою резиденцію. Завдяки цим процесам князівство здобуло титул великого, і за вже кілька століть українським землям довелося стикнутись із самопроголошеними збирачами руських земель.
Висновок
Колись глуха, віддалена від європейської цивілізації земля завдяки колонізації, війнам і політичним інтригам зуміла перетворитися на потужного гравця на політичній карті Європи. Тоді московські князі навряд чи уявляли, що в далекому XVIII столітті імперія Романових почне іменувати їх збирачами земель руських, а колишню колонію називатиме головним нащадком Русі. Тодішнє князівство було звичайним учасником політичної боротьби руських князів з рівними за потужністю конкурентами, а після зруйнування Києва в 1240 р. політичний центр Русі не перемістився до Залісся.
Московське князівство зуміло взяти гору над цілим Заліссям, і згодом московити, вивільнившись від Орди, розпочали новий етап експансії, про який дізналася й Україна.
Цей день в історії.
11 квітня 1597 року був страчений ватажок українських повстанців проти польської шляхти - Северин Наливайко.
5-6 червня 1596 року на кінець облоги Солониці постраждало кількасот осіб козацької старшини у війську Северина Наливайка. Провідних повстанців — Наливайка Кособуцького, Павловського, Шкарпетка, Островського, Коршеловського, Шаули, Шостки, Дуки, Оливка, Микитка, було зрадницьки схоплено та відправлено в полон до Львова, а потім — до Варшави.
Процесія завернула до королівської резиденції Уяздов, де на Наливайка хотіла подивитися стара королева. Вона стояла на балконі палацу, й Наливайко, піднявшись у кареті, шляхетно привітав її. Свідок цих подій так описав його:
"З вигляду гарний чоловік, сильний і стрункий, з вихованим і одвертим обличчям". Таке загальне враження сучасників від Наливайка.
Восени 1596 р. дев'ятьох спільників Наливайка стратили. Самого Семерія неодноразово катували, по кілька діб не давали йому спати. Йому намагалися влаштувати втечу. Джура Наливайка зумів передати в тюремну камеру пилку, якою той перепиляв колодку, але сторожа це помітила.
Із стратою Наливайка затягували, оскільки він був потрібен правлячим колам як учасник внутрішніх і міжнародних інтриг. Все ж останній допит Семерія Наливайка відбувся 9 квітня в будинку коронного маршалка в присутності кількох високопоставлених осіб. 11 квітня 1597 року в центрі Варшави на очах у великого натовпу Семерію Наливайкові відрубали голову. Потім тіло четвертували.
🥁Козацькі литаври.
Литаври (тулумбас) - це котел з міді чи заліза з натягнутою за допомогою гвинтів телячою шкірою. За допомогою цих гвинтів, можна підстроювати в межах квінти. Гвинти та шкіряна мембрана кріпляться до спеціального обода. Висота звука залежить від ступеня натягу мембрани. При більшому натягу звук вищий, при меншому - нижчий. Звук на литаврах видобувають за допомогою двох калатал з повстяними головками на кінцях. Для отримання більш різкого і сухого звука користуються дерев'яними паличками без покриття.
Коли починався бій, литаврщик починав бити в литаври і поки їх було чути - бій проходив нормально, козаки воювали. Коли литаври замовкали - починалася тривога «що таке? Може ми відступаємо, чи оточили?» Тому, коли довбиша при литаврах убивало, бо кругом був бій, хоча охороняли його два чоловіки, то в старовинних літописах написано, що «тоді той, хто стояв поруч, хапав палиці і далі з усіх сил гатив в тулумбас» - щоб бій не припинявся і не було паніки.
Хотинський мирний договір. Наслідки війни.⚔️🐎🗡💪🔥
29 вересня 1621 року між командуванням польсько-козацьких і османсько-татарських військ почалися переговори про укладення миру. Вони закінчилися підписанням угоди 9 жовтня 1621 року. Вранці 10 жовтня армія Османа II залишила свої позиції.
За мирною угодою сторони домовлялися про відновлення дипломатичних зв'язків. Кордон між Річчю Посполитою та Османською імперією встановили по річці Дністер; Османській імперії та Кримському ханству заборонялось здійснювати набіги на українські та польські землі; запорожцям заборонялось здійснювати походи на Крим і Османську імперію.
11 жовтня Станіслав Журавинський та Яків Собеський узяли участь на козацькій раді, де доповіли про укладений польсько-османський договір. У ніч з 11 на 12 жовтня все козацьке військо таємно перебралось на лівий берег Дністра та стали під Брагою. Звідти запорожці попрямували до Кам'янця, де 17 жовтня королевич Владислав подякував усім учасникам боїв під Хотином і оголосив про розпуск війська Речі Посполитої.
Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Ця битва змусила Османську імперію відмовитись від планів завоювання Європи. Розгром османського війська під Хотином привів до внутрішнього політичного послаблення султанської влади. Вже навесні 1622 року проти Османа II спалахнув військовий заколот, у результаті якого його задушили, а на трон повернувся його дядько Мустафа I.
Порада чумаків.🌊💥☀️
Давно колись Таврійським степом чумаки по сіль у Крим ходили. Вдень вони по сонцю дорогу знаходили, а вночі — по зірках. Ще й досі ті зоряні гони на небі люди Чумацьким Шляхом звуть.
Доїдуть було чумаки до нашої річки та й отаборяться на спочинок. Дуже їм оці місця подобались, а особливо нічної пори, коли зорі вгорі сяяли і в воді білим світлом відбивалися. Серед усіх тих зірок дві були найяскравіші. Одна — велика, а друга — трохи менша.
Як прогнали козаки турків і татар з нашого краю, то почали тут мирні хлібороби селитися. Думали вони, гадали, як же їм річку і свої слободи назвати, аж поки чумаки одного разу не підказали.
«Назвіть,— кажуть, — річку Білозіркою, бо в ній уночі білі зірки купаються. А слободи свої назвіть Великою і Малою Білозірками , бо, бачте, як над ними велика і мала зірки білим сяйвом виграють!..»
Послухали люди поради чумаків, подякували їм. Отак і звуться з тих незапам’ятних часів наші села та наша річка Білозірками.
Пам'ятник Степанові Бандері у Львові
Фігура Степана Бандери зображена в повний зріст заввишки 7 метрів, за нею стоїть Стела української державності – 30-метрова тріумфальна арка на 4 колона
Тризуб з рельєфами та тріумфальна арка на чотирьох опорах, кожна з яких символізує певний час в українській історії. Перша опора – княжий період, друга – період козацтва, третя – період Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, четверта – сучасність України
Загалом на території України установлено не менше 40 пам'ятників та погрудь, більшість з них на західній частині Україн
«Мова для нас, українців, — це не тільки засіб спілкування. За сучасних обставин вона щось значно більше! Для нас мова — це й пам’ять, і честь, і гідність; для народу на-шого мова — це саме життя».
24 жовтня 1983-го
📝Записи із «Щоденника» Олеся Гончар
Неймовірно талановитий український письменник, літературний критик, громадський діяч. (1918-1995 рр.. родом з Дніпропетровської області.
Як так актуально і досі???
