Елемент часопису:

Добкін на передовій зворохобив усю спільноту. Половині заткав усі злісно-хейтерські аргументи, а іншій половині подарував розчульні емоції з приводу навернення до українства.У цьому є грандіозна логіка – аби всі, хто насвинячив, відпокутували. Це не про прозріння – а про відповідальність за скоєне. Це наче прибирання за собою, хоча нікому від того легше вже не стане.20-річна робота во благо окупації мала би тюрмою закінчитися, а не ЗСУ, якщо чесно. Звісно, було б добре, якби всі, хто десятиліттями працював на ворога, зараз проти нього підняли кріс. Війна мала би впритул торкнутися кожного, хто її накликав і обгрунтовував.Як до чогось звичного, само собою зрозумілого і нічим не екстраординарного варто поставитися та й перегорнути далі. Властиво, перегорнути. Не допустити, аби піксельний камуфляж послужив індульґенцією на майбутнє застовпити собі місце в післявоєнній політиці, конвертувавши розкаяння в депутатський мандат.Це стосується і Луценка, і Ляшка, і Вілкула, і інших діячів, які не мали би за рахунок ЗСУ пролонгувати себе в політиці.