Це один із секретів кулачного бою. Розбивання каміння кулаком – одна з найскладніших вправ у практиці цигун. Для того, щоб опанувати цю практику, згідно з традицією Шаолінь, необхідно ретельно тренуватися 30 років, мати волю і завзятість.

Щодня, рано-вранці та ввечері, перед сном, необхідно виконувати по три комплекси по 50 – 100 ударів по дерев'яній дошці або стіні. І лише через три – п'ять місяців, будуть видно перші результати.

Після того як при виконанні комплексу зі 100 ударів по дошці, болючі відчуття зникнуть, удари по дошці перетворяться на рутинне вправу, можна перейти до наступного етапу – розбивання цегли. Для освоєння техніки розбивання цегли прямим ударом кулака, необхідно щодня виконувати три – чотири комплекси, що складаються з 50 ударів по цегли. Через три – п'ять місяців, коли цегла розколюватиметься від одного удару, підготовку по цьому етапу можна завершувати та слід переходити до завершального етапу – розбивання каміння.

Комплекси ударів по розбиванню каменів виконуються так само як і попередній – по розбиванню цегли. Згідно з традицією цигун, для того, щоб освоїти практику розбивання каміння голою рукою, може знадобитися 10, 20 або 30 років. Після того, як камінь розколюватиметься від одного удару, практика освоєна.

Кен-дзюцу або «мистецтво меча» – унікальне бойове мистецтво, що зародилося близько 12 століть тому і пов'язане з появою стану професійних воїнів – самураїв. Життєвий шлях самурая, починаючи з моменту його народження і до смерті, регулювалася законами Бусідо і була важкою роботою, що виконувалася з непохитним терпінням. Сам життєвий шлях самурая можна як марш на полі бою. Траса маршу – вдосконалення військової майстерності, самовіддане та бездоганне служіння сюзерену, а смерть на полі бою – почесне закінчення життєвого шляху. Такий життєвий принцип будував техніку володіння зброї від ремесла до мистецтва.

Кен-дзюцу включає три технічні розділи, де всі прийоми, здійснюються з позиції з оголеним мечем. Технічні прийоми з довгим мечем таті-дзюцу; фехтування коротким мечем, представлене у розділі кодати-дзюцу; прийоми фехтування з двома мечами представлені у техніці рето-дзюцу.

Наприкінці XII століття було визначено основні фехтувальні прийоми для вершників і піших воїнів, але у бойової підготовки, стрілянина з лука – кю-дзюцу, стоячи чи повному скаку з коня, були пріоритетною. У період боротьби між північною та південною династіями – Намбокуте (1336 – 1392) завдяки покращенню технології виготовлення мечів та вдосконаленню конструкцій обладунків, роль кінних лучників у бою знижується, а мечі стають основною зброєю самураїв, кен-дзюцу отримує поштовх до розвитку.

Навчання в школах кен-дзюцу раннього періоду була орієнтована на підготовку воїна, здатного перемагати противника, що застосовує зброю різного типу і тому, крім фехтувальних прийомів з мечем, в них вивчалися техніки володіння списом, жердиною і алебардою, враховуючи те, що противник буде одягнений в обладунки та використовуючи їх вади. Основним методом підготовки були формалізовані комплекси — ката, що виконуються в парах з використанням дерев'яних мечів. Рівень підготовки бійців перевірявся у змагальних поєдинках, із зупинкою удару за кілька сантиметрів від мети, що вражається, і дуельних поєдинках із застосуванням бойових мечів.

Тактика шкіл відрізнялася як комбінаціями прийомів, а й манерою ведення бою – активним нападом чи вичікувальними діями. Наприкінці XVI століття широкий звичай фехтувальних шкіл входить виготовлений з обтягнутих шкірою смуг бамбук навчальний меч – фукуро-синай, що дало можливість кен-дзюцу розвиватися як спортивному єдиноборству.

Після того, як у період реставрації Мейдзі самураям заборонили носіння мечів у громадських місцях, інтерес до кен-дзюца значно впав. Для того, щоб вижити, отримати кошти до свого існування, необхідно було повернути фехтуванню на мечах колишню популярність. Майстрами кен-дзюцу було проведено низку демонстраційних виступів із показовими сутичками на мечах, розрубуванням предметів та виконанням ката, що дозволило відродити інтерес у суспільстві та залучити до «мистецтва меча» нових шанувальників.

У 1876 кен-дзюцу було визнано як спортивна дисципліна, спрямована на виховання населення в дусі національної ідентичності. Навчання фехтування на мечах увійшло в програму навчання поліції. У 1910 році, кен-дзюцу стає одним з елементів фізичної підготовки для учнів шкіл. У 1912 році групою провідних майстрів кен-дзюцу були розроблені групи технічних дій з мечем, що включають найбільш типові прийоми для складання ката Кендо (Шлях меча). Таким чином, було започатковано національну спортивну дисципліну, якою, за збереження традиційних шкіл кен-дзюцу, в Японії займається понад два мільйони людей.

Фізична підготовка спортсмена в єдиноборствах, боротьбі чи рукопашному бою, незалежно від стилю та напряму, відіграє істотну роль у результатах його виступів. Сила, різкість і витривалість бійця, не менш важливі для його технічної та тактичної підготовки.

Загальна фізична підготовка досягається шляхом виконання програм тренувань, прийнятих в атлетичній гімнастиці, але вправи, в яких виконуються з урахуванням специфіки завдань, що виконуються, з відносно невеликою вагою спортивних снарядів, зате з великою кількістю повторень і швидкістю виконання вправ.

Крім загальної фізичної підготовки, для досягнення перемоги над суперником, необхідна ще й спеціальна підготовка, що підвищує еластичність м'язів, їхню здатність миттєвого переходу від напруги до розслабленого стану, вибухових якостей. Існують різні методики та типи тренувань, що дозволяють збільшити бойовий потенціал спортсмена та один з таких варіантів – вправи зі штангою.

Вправи можуть виконуватися як зі стандартною штангою, з вагою грифа від 10 до 20 кг, так і тренувального типу, гриф якої має масу від 5 до 10 кг. Загальна вага спортивного снаряда, грифа зі встановленими дисками, не повинна перевищувати 70% максимальної маси, яку спортсмен може вижати від грудей лежачи. Вправи виконуються у трьох – чотирьох походах, по 15 – 20 разів.

Огляд вправ

1. Утримуючи штангу на плечах, виконати глибоке присідання, потім ривком встати.

2. Утримуючи штангу за спиною, виконати глибоке присідання так, щоб опора припадала на подушечки стоп і різко піднятися.

3. Утримуючи спортивний снаряд на плечах, виконати неповне присідання, а потім підстрибування.

4.Виконання підскоків на прямих ногах зі штангою на плечах.

5. Виконання поворотів тулуба у правий і лівий бік, штанга утримується на плечах руками, що утримують гриф біля дисків.

6. Жим штанги з грудей у швидкому темпі та різким рухом.

7. Виконати підйом штанги з підлоги на груди, а потім – жим снаряда вгору. Повернення у вихідне положення зробити у зворотному порядку.

8. Жим штанги лежачи, що виконується вузьким хватом у швидкому темпі.

9. Повороти тулуба в праву та ліву сторону зі штангою, що утримується в горизонтальному положенні на рівні пояса.

Вправи зі штангою є допоміжними та можуть виконуватися двічі-тричі на тиждень, залежно від загального спортивного навантаження.

Більше про вправи та програми тренувань читайте у книзі "Атлетична гімнастика — практика будівництва тіла"

Більше про вправи та різноманітні тренувальні програми читайте у книзі "Атлетична гімнастика — практика будівництва тіла"